19 липня 1754 року в у купецькій сім'ї Машкіних народився майбутній великий світильник Православної Віри - преподобний Серафим Саровський. У святому хрещенні хлопчика назвали Прохором, на честь апостола від 70 Прохора, який жив у | столітті й співслужив святому апостолу Петру. День його пам'яті Свята Церква вшановує 28 липня за старим стилем.

 У сім'ї Машкіних Прохор був уже третьою дитиною: старшими були сестра Прасковія та брат Олексій. Від своїх батьків Прохор успадкував їх найкращі риси: доброчесність, ревність до молитви та безмежну любов до храмів Божих. ще змалечку, разом з матір'ю Прохор почав відвідувати Воскресенсько - Іллінський храм, який був недалеко від їхнього дому і в якому Прохора охрестили. там він добре почав запам'ятовувати молитви. Храм зберігся до сьогоднішнього дня. Пізніше Прохор почав вчитися гармоті, читаючи Часослов та Псалтир, виявляв добру пам'ять і світлий розум. Мати раділа за свого сина і не висловлювала ніяких заборон, навіть тоді, коли він почав розмови про чернецтво. Ще з раннього дитинства Прохора вона бачила, що її дитина знаходиться під Божим покровом. Одного разу мати, здійснюючи нагляд за будівництвом храму, яке розпочав ще її чоловік, узяла з собою семирічного Прохора. Дитяча необережність привела до того, що хлопчик з висоти будівлі упав на землю. Нажахана мати вмить збігла до низу і побачила справжнє диво: син стояв на землі зовсім неушкодженим і радісно простягав до неї руки. Справдилися над благодатним отроком слова Святого Писання: "...не прийде до тебе лихо...Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь". Всім стало зрозуміло, що Господь береже свого обранця. Це було перше, але зовсім не останнє диво, явлене йому.

 Років через три після такого дивного спасіння Прохора від смерті він тяжко захворів. Хвороба була настільки серьйозною, що навіть мати почала втрачати надію на його удужання і ось у найтяжчі хвилини його страждань Прохору у вісні з'явилася вперше Цариця Небесна та пообіцяла відвідати його і уздоровити. Лише декілька днів пройшло і нове диво здійснилося.

 У молодого прохора вже дозріло рішення покинути батьківський дім і йти до чернечої обителі. Знав він що, обранний ним новий життєвий шлях дуже тернистий  і вузький, передбачає терпіння нестатків та важку боротьбу з пристрастями та похіттю. Свята юність Прохора завершилася. Попереду було велике подвижнецьке чернече життя довжиною в 54 рокив Богом береженій .Саровській землі. Із них 47 років з іменем Серафима, що означає (полум'яний).