Святий апостол і євангеліст Іван Богослов (пам’ять 8/21 травня) займає особливе місце серед обраних учнів Христа Спасителя. Часто в іконографії він зображується лагідним, величним і духоносним старцем, з рисами невинної ніжності, з печаттю повного спокою на чолі і глибоким поглядом споглядача невимовних одкровень. Інша головна якість апостола відкривається у його вченні про любов, за яке йому засвоєно найменування Апостола любові. Дійсно, любов'ю пронизані усі його писання, основна думка яких зводиться до поняття, що Бог у Своїй сутності є Любов (1 Ін. 4:8). У своїх творах апостол переважно зупиняється на проявах незбагненної любові Бога до світу і людини, акцентує на любові свого Божественного Учителя. Водночас він постійно закликає учнів до взаємної любові.
Служіння Любові – увесь життєвий шлях апостола Івана Богослова.
Йому були властиві спокій і глибина споглядання у поєднанні з гарячою вірністю, ніжна і безмежна любов із запалом і навіть деякою різкістю. З коротких вказівок євангелістів видно, що він мав вкрай палку натуру, сердечні пориви його іноді доходили до таких бурхливих ревнощів, що Ісус Христос вимушений був стримувати їх, як незгодні з духом Його вчення (Мк. 9:38-40; Лк. 9:49-50: Лк. 9:54-56) і назвав апостола Івана і його рідного брата Якова «синами грому». В той же час він виявляє рідкісну скромність, незважаючи на своє особливе положення серед апостолів як учня, який користувався окремою прихильністю Ісуса, він не виділявся з числа всіх учнів Спасителя.
Відмінними рисами його характеру були спостережливість і сприйнятливість до подій, пройнята тонким почуттям послуху волі Божій. Отримані ззовні враження рідко виявлялися в його слові або дії, але сильно і глибоко проникали у внутрішнє життя святого Апостола. Завжди чуйний до інших, він печалився серцем за загиблих духовно. Апостол Іван з благоговійним трепетом слухав Богонадхненні повчання свого Учителя, сповнені благодаті й істини, в чистій та піднесеній любові споглядаючи Славу Сина Божого. Жодна риса із земного життя Христа Спасителя не вислизнула від проникливого погляду апостола Івана, жодна подія не пройшла, не залишивши глибокого сліду в його пам'яті.
Для нього не існувало роздвоєності. За його переконанням, де немає повної відданості, там немає нічого. Обравши шлях служіння Христу, він до кінця життя здійснював його з повнотою і безроздільною послідовністю. Апостол Іван говорить про всецілу відданість Христу, про повноту життя в Ньому, тому і гріх розглядається ним не як слабкість і пошкодження людської природи, а як зло, як негативний початок, абсолютно протилежний добру (Ін. 8:34; 1 Ін. 3:4; 1 Ін. 3:8-9). За його переконанням, можна належати, або Христу, або дияволові, середнього, невизначеного стану бути не може (1 Ін. 2:22; 1 Ін. 14:3). Тому він служив Господові з ревністю, любов'ю та самовідданістю, відкидаючи усе, що належить одвічному ворогові людини, ворогові істини і родоначальникові брехні (1 Ін. 2:21-22). Чим більше зростає у любові до Христа, тим сильніше ненавидить антихриста; чим більше він любить істину, тим більше ненавидить брехню (Ін. 8:12; Ін. 12:35-36). Цим проявом внутрішнього вогню любові він свідчив з особливою силою духу про Божество Ісуса Христа (Ін. 1:1-18; 1 Ін. 5:1-12).
Апостолові Івану було визначено виразити останнє слово Божественного Одкровення, що вводить в самі сокровенні таємниці внутрішнього Божественного життя, відомі тільки вічному Слову Божому, Єдинородному Синові.
Істина відображена в його думці і слові, тому що він відчуває і серцем осягає її. Він споглядає вічну Істину і як бачить, так і передає своїм улюбленим чадам. Апостол Іван просто стверджує або заперечує і завжди говорить з абсолютною точністю (1 Ін. 1:1). Він чує голос Господа, який відкриває йому те, що чує від Отця.
Богослов'я апостола Івана знищує межу між сьогоденням і майбутнім. Роздумуючи про тимчасове, він не зупиняється на нім, а переносить свій погляд до вічного в минулому і до вічного в майбутньому. Закликаючи до святості життя, урочисто проголошує, що «всякий, народжений вiд Бога, не грiшить» (1 Ін. 5:18; 1 Ін. 3:9). У спілкуванні з Богом істинний християнин причетний до життя Божественного, тому вічність людини починається вже на землі. У викладі і розкритті вчення про домобудівництво спасіння Апостол Іван Богослов переходить в область вічно справжнього, в якому Небо зійшло на землю і оновлена земля освітлюється Світлом Небесної Слави.
Так галилейський рибалка, син Заведея, став Богословом, що сповістив через Одкровення таємницю буття світу і долі людства.
|
